Важливо UA

В «рєспубліках» повернуть назад Україну і нарешті «все буде добре»

В «рєспубліках» змінюється інформаційна повістка. Туди повертають Україну. Я про це і так знав, але побачити все на власні очі – це зовсім інша справа.

У кожному випуску новин на каналі «Луганск 24» поряд із розповідями про «вражаючі успіхи» так званої «ЛНР» на кшталт ремонту водогону, який «достался нам от Украины» в поганому стані, або про відкриття чергового дитячого майданчика та «success story» про отримання паспортів РФ, говорять й про те, що відбувається в «нєзалєжнай» (страшенно дратує). Типові історії про те, як поліцейський в Голосіївському парку ганявся за поні, про розмальовані електрички на Вінниччині, або як в Лисичанську жителі залишилися без води через заборгованість за електроенергію.

До речі, розповіді про Національну поліцію зустрічаються в кожному випуску новин. Та, у якому би світлі не виставляли Україну пропагандисти, раніше в інформаційному просторі згадки про неї не з’являлися настільки часто.

Якщо говорити про життя на окупованих територіях, то там час ніби зупинився. Мало людей, вся молодь здебільшого в РФ. Я їхав з Луганська в автобусі, де – на моє здивування – були переважно молоді люди. Я дивився на них і думав: «Що вони тут роблять? Яка їхня мотивація жити в умовах, де немає ніякої перспективи?». А її реально немає. Якщо до війни всі як один працювали на шахтах та отримували величезну на той час зарплату, то зараз вона близько 12-15 тисяч рублів (по курсу це 5-6 тисяч гривень). Не надто багато при цінах, не нижче київських. Це я, звісно, не про комуналку, пальне та транспортні витрати – вони залишилися на рівні 2014 року.

На відміну від наших, українських міст на підконтрольній території, де повно військових, в окупованих населених пунктах людей в формі майже не видно. Особисто я бачив лише двох. Один їхав в автобусі з двома величезними картатими сумками, інший – на мосту поблизу Станиці Луганської, там, де його не мало би бути після розведення військ. Але він є. На його плечі синя ганчірка з написом «СЦКК». Зелений піксель на кшталт російського та чорні берці. Виглядають вони, порівняно з українськими військовими, мерзенно – як в російському фільмі «ДМБ», хіба що вдягнені не в «дубок».

Окуповані міста занедбані. До війни там хоча би якось ремонтували дороги та викошували траву. Зараз таке побачиш лише на центральних вулицях. Особливо вбого виглядає Луганськ. Я часто жартую, що будь-яке місто краще ніж Красний Луч. Але, побачивши сьогоденний Луганськ, я змінив думку. Щоправда, я не бачив сучасний Луч.

Люди, здається, почали розуміти: щось пішло не так. Але Україну чекають одиниці. Власне, це ті люди, які нишком возили харчі українським військовим у тодішній сектор «Д», та з якихось причин не виїхали на підконтрольну Україні територію. А переважна більшість населення – це ті, хто повелися на казки, і в котрих відсутнє критичне мислення. За них ніби й мала би боротися Україна…

Джерело

НЕДАВНИЕ

«Типичный представитель детей постсоветской элиты. Главное, не спрашивайте чей Крым»: Михаил Порошенко стал объектом насмешек из-за незнания украинского Больше информации на портале Антикор: https://antikor.com.ua/articles/321418-gubastenjkij_russkojazychnyj_maljchik_mihail_poroshenko_stal_objektom_nasmeshek_iz-za_neznanija_ukra